Гіперопіка

Гіперопіка

Гіперопіка

Що робити якщо ви – гіперопекун?

Перше, это осознать, что гиперопека – це усвідомити, що гіперопіка – це не дорівнює любові, не ознака турботи про дитину і тим більше не ознака близьких відносин. Завдання батьків – не опікати і оберігати, а виростити самостійну людину, яка легко орієнтується в дорослому сучасному світі.

Друге, це почати налагоджувати контакт з дитиною для того, щоб дитина з будь-якими проблемами могла прийти за підтримкою. Для цього необхідно перестати оцінювати дитину, не навішувати ярлики «ледача», «неуважна», «затиснута», «тупа». Познайомитися з друзями підлітка, зрозуміти, що однолітки не так вже небезпечні, як здається. А якщо батько побачить якусь небезпеку в дружбі, то завжди зможе висловити свою думку. Перестати допитувати про те, як справи в школі і чи виконав він уроки. Щоб було простіше, уявіть, що ви помінялися місцями. Отже, приходить батько додому, а дитина: «Ну як справи на роботі? Все заплановане виконав? Ефективно працював? Скільки грошей заробив? А чому так мало? Що, не міг краще попрацювати? Треба більше старатися!». Виникає бажання поміняти і тему, і форму спілкування, погодьтеся! А чим дитина відрізняється від дорослого в даній ситуації? У забігу на довгі дистанції в виховному процесі важливо знаходити інші теми для спілкування з дитиною, ті, які цікаві вашому чаду. Хороший спосіб налагодити контакт, починати розмову з розповіді про те як пройшов ваш день.

Третє, делегувати дитині відповідальність, адекватну її віку. Перестати контролювати те, що вона може і повинна робити самостійно.

Наприклад:

  • До школи прокидається самостійно.
  • Уроки робить самостійно, звертається за допомогою до батьків коли сама доклала зусиль для вирішення.
  • Бере участь у домашніх справах. Завжди знайдеться справа, за виконання якої підліток в змозі нести відповідальність.
  • Приймає рішення щодо себе: які секції відвідувати, чим захоплюватися, з ким спілкуватися, як зробити розстановку в своїй кімнаті, який одяг одягати. Він має право помилятися і нести відповідальність за свої помилки. А завдання батьків поспівчувати і підтримати. А не це ось наше улюблене: «Я ж попереджала!!!!!»

Звичайно, щоб діяти відповідно до зазначених пунктів, батькам необхідно задати собі найголовніше питання: «Навіщо мені залежний інфантильний син (дочка), навіщо я його (її) таким роблю?».

Без щирої відповіді на це питання і без вирішення своїх особистих проблем складно буде слідувати рекомендаціям психолога.

comments powered by HyperComments